Ах, тільки не сьогодні!

8

Взимку зрідка ходжу на каток. Зазвичай одна або з дочкою, але тут вирішила кинути клич на роботі — раптом хтось захоче скласти мені компанію?

Виявилося, що бажаючих чимало: сім чоловік відразу заявили, що це чудова ідея, і вони обов’язково підуть. Залишилося вирішити, коли йдемо. Пропоную в будні після роботи і повідомляю, що мені було б зручніше у вівторок або середу. Але ні — виявляється, половина не може саме у вівторок, а інша половина абсолютно зайнята в середу. Сходимося на четвер, хоча мені і не цілком це зручно. Але раз вже я виступила ініціатором, то беруся перекроїти свій розклад, щоб вивільнити кращий колегам вечір.

У середу уточнила, чи все в силі про каток — так, звичайно, всі чекаємо і готуємося. У четвер приїхала на роботу з ковзанами і змінним одягом. І тут почалося: «я захворів», «я теж себе погано почуваю», «ой, а я, виявляється, сьогодні не можу, давай в інший раз».

В результаті не відступився тільки одна людина. «Відмовники» запропонували: «А давайте краще на суботу каток перенесемо, вже в суботу-то ми точно зможемо!» Добре, давайте в суботу. Правда, субота у мене зазвичай зайнята під сімейно-господарські заходи, але один-то раз, так і бути, перекрою.

У п’ятницю уточнюю у колег плани — п’ятеро підтверджують, що так, йдемо. У суботу хвилин за сорок до призначеного часу зустрічі віддзвонив один і сказав, що не прийде. Решта не подзвонили — просто не прийшли. І даремно! Погода була прекрасна, лід відмінний, каток напівпорожній — я з задоволенням покаталася. Без вас.