З нами бог, а ти як лох

50

Мене дуже стомлюють поборники православ’я, але мова йде не про всіх віруючих в цілому, а саме про мою сім’ю.

Прошу тітку пофарбувати мені волосся, у відповідь обурення:

— Але ж сьогодні Вербна неділя! Свято! З розуму зійшла!

Тобто фарбування волосся зробить мене грішницею і сатаністкою?

Хотіла розчистити верхню полицю від десятка ікон, які наставила туди матір, і замість цього змусити її численними сувенірами з усіх кінців світу.

— Ти богохульничаешь! Ось тому у тебе в житті нічого не виходить!

І недавня розмова з матір’ю:

— Ти не хочеш з’їздити в Москву в храм N 17 квітня? Рідкісний шанс, там зручний розклад автобуса.

— Нічого, що 17 квітня — мій день народження?

— І що? Відзначити можна і потім. А в храм з’їздити — така можливість не кожен день випадає! Як не хочеш? Ну от тому і сидиш в свої 23 невизначена по життю, тому що грішиш!

І так завжди.

Я можу дуже багато розмірковувати на цю тему, але замість цього з легким сумом згадую, як вільно я заходила в католицькі церкви за кордоном. Чоловік на колінах молився, закривши очі, по залу гуляла жінка в шортах, з цікавістю розглядаючи ікони, хтось просто сидів на лавці і думав про щось своє. Цей незрозумілий культ віри, ця агресія по відношенню до будь-якого, хто мислить інакше, на жаль, я дуже часто спостерігаю її саме у православних. Не всі такі, як у моєї історії, і сказано було багато. Просто мене задолбали, що люди, які вчать життя інших, навіть не розуміють, що вони роблять не так.