Дозвольте проспойлить

28

Мене з самої школи задовбав певний тип людей — любителі відповідати на питання, адресовані іншим.

Стоїмо з колегою у директора.

— Іра, навіщо вам потрібен відгул на п’ятницю?
— У її подруги весілля.

Спасибі, дорогий колега, за відповідь! А поряд з нами стояв заступник директора, якому я сказала, що до мами їду в саду допомогти, щоб напевно відпустили, але ти вліз, і тепер я в дуже незручній ситуації.

В університеті попереджаю викладача про те, що мені потрібно піти з занять.

— Чому вам треба піти?
— Мені треба на роботу.
— Але ви ж сьогодні відпочиваєте. (Викладачі в курсі мого графіка.)
— А її в інший заклад на підробіток викликали.

Тепер у злазах препода я — прогульник. Чи ти думав, що він не знає, що підробітку — це справа добровільна? Спасибі, що підставив мене, повік не забуду.

Здатність говорити поки ще при мені. Здоровий розум теж. Питання задали мені. Будьте ласкаві заткнутися: я хочу сказати те, що я вважатиму за потрібне.

Дико задовбали. Наступного, хто так зробить, вдарю стільцем по голові.