Заткніться

6

Настав черговий навчальний рік. Мені хочеться зізнатися в любові рідній кафедрі. Тієї самої, що найважливішою справою, від якого її мешканців не може відвернути навіть нашестя всіх курсів напередодні сесії, вважає розпивання чаю. З кожним роком, дізнаючись все більше особливостей жителів нашої кафедри, ми все ж ставилися до них з гумором, чим і рятували свої нерви. Але, як відомо, людина не може спокійно перейти до задоволення вищих потреб без попереднього задоволення нижчих (спасибі за Маслоу піраміду).

Наша рідна кафедра знаходиться в окремому двоповерховому корпусі. Перший поверх належить їй, а другий — іншої кафедрі. На кожному поверсі по одному туалету. Мешканці нашої кафедри, недовго думаючи, замкнули туалет на своєму поверсі і гарно обладнали виключно під власні потреби. Нам, студентам, нічого не залишалося робити, як ходити жебрати на другий поверх, бо бігти до іншого корпусу до жаданого туалету хвилин п’ять, і там, крім нас, ще повно бажаючих. Однак і таке наше щастя тривало недовго: людям з другого поверху врешті-решт набридло приймати у себе натовпу чужих студентів, безперервної низкою візитних їх туалет і заважають у тиші проводити пари, тоді як кафедра першого поверху насолоджується вдумливим самотою. І наша остання надія, туалет на другому поверсі, закрився для відвідування.

Жителі кафедри на наше, хоч і принизливе, але правомірна вимога допустити нас до сортиру, довгий час відповідали риторичним питанням: «А хто там буде прибирати?» Чому ж наші сусіди змогли дозволити собі прибиральницю, а ми не можемо? Розумних пояснень почуто не було. З тих пір заповітний ключ від унітазу видається нам строго по святах, а в перші місяці це траплялося тільки після тривалих переговорів. При цьому викладачі зовсім не хочуть, щоб ми спізнювалися на заняття, навіть з такої причини, як банальна потреба. Повторюся: тепер, щоб відчути себе людиною, а не бомбою-вонючкою, треба доскакать до іншого корпусу, до потрібного поверху, відстояти величезну чергу і переможним галопом повернутися назад. Нам за такі відлучки навіть погрожували доповідними.

А один викладач перевершив усіх. При черговій спробі розтлумачити йому наше тяжке становище він прочитав лекцію на тему того, що ми погано себе контролюємо, тоді як повинні виховувати себе в порядок: спати, їсти і ходити в туалет строго за розкладом. Не знаю, що за собою треба мати, годинами просиджуючи з замкненим поштовхом під боком, та ще коли доводиться постійно іржати, щоб зберегти психічне здоров’я при подібних заявах.

Виявляється, творча думка повинна бути не тільки голодної, але і з затичкою у відомому місці.