Стінка на стінку

31

Люди, особистості, особини, індивідууми! Чому ви не помічаєте, що іноді мимоволі стаєте частиною групи?

Ось, припустимо, пішохідний перехід. Ви молодці, люди на тій стороні дороги, ви стоїте і дисципліновано чекаєте зеленого світла. Але якого ж біса ви стоїте, розтягнувшись у всю ширину переходу? Зору, логіки і досвіду тисяч переходів недостатньо, щоб збагнути, що назустріч вам зараз теж хтось буде йти? Що заважає зайняти половину відведеного місця, ставши один за одним? Я не кажу про матерів з колясками і про старих, у яких на спуск/підйом з бордюру і перетин дороги йде більше часу. Але ви, всі інші? Поки горить зелений, можна перейти чотири рази туди-сюди.

Коли по обидві сторони дороги стоять дві такі групи, перехід нагадує зіткнення двох армій, тому що і в процесі ніхто і не думає перегрупуватися. Коли ж я йду одна, а назустріч мені — таке військо, мені реально доводиться рятуватися, щоб не сміли (адже всі поспішають, знаходитися на проїжджій частині адже небезпечно), і в підсумку обходити вас чорт знає за якою дузі (вже поза переходу, зрозуміло).

А ось зупинилася маршрутка. Ви молодці, люди на зупинці, ви стоїте і дисципліновано чекаєте, поки всі бажаючі вийдуть. Але якого ж біса ви оточуєте двері, не залишивши жодного проходу для виходять? Залишається вузенький клаптик землі прямо за сходинками, якраз достатній, щоб встати на нього одній людині — і все.

Далі ви осаждаете маршрутку, а ззаду вже намагаються знести такі пасажири. В крайньому випадку залишається можливість пройти по дорозі між автобусом і бордюром тротуару (обтерши собою автобус, зрозуміло) і спробувати виринути між вами і наступної натовпом, яка окупувала вже задню двері. Я туди не піду! У сиру погоду там завжди калюжа, а в ожеледь взагалі кожен зайвий маневр смерті подібне, і на високий зледенілий бордюр з дороги мені просто не піднятися — куди простіше встати прямо на нього при виході з автобуса.

Але всім дуже хочеться сісти. До речі, чоловіки працездатного віку, яким ніхто ніколи не поступиться, зазвичай цією дурницею не страждають і розступаються, пропускаючи виходять. До підліткам, як це не дивно, теж претензій немає. А ось жінки та пенсіонери… Особливо доставляють матусі, штурмують двері маленькими дітьми. Ну куди вам поспішати? Все одно вам з дитиною місце поступляться. А я, наприклад, виходжу, несучи перед собою в руці великий рюкзак (їм, до речі, зручно таранити натовп), та дворічну дитину за ним можу просто не побачити. І якщо вам, мадам, я максимум порву колготки, то дитятко ваше можу і на землю збити.

І адже кожен окремо все робить правильно. Але озирнутися і помітити навколо себе людей ніхто не здогадується.