Без розєму під флешку

29

Ах, якщо б можна було купувати пам’ять, яка вставляється в мозок! Я б пачками її дарувала. І добре ще, коли не дуже близькі люди забувають, що їм кажуть: це не так дратує.

Дорогий мій, я просила тебе заїхати в магазин. П’ять разів. І все одно ти забув.

Дорогий мій, я говорила тобі, що я не люблю троянди. Три рази. І все одно ти мені на день народження тягнеш троянди. Не кажіть, що я зажерлась і повинна радіти, що мені хоч якісь квіти дарують. Тут важливий сам факт. Можна ж було купити ромашки і показати, що ти хоч іноді мене слухаєш.

Дорогий мій, я тобі нагадувала, що в четвер мене не буде вдома. І все одно ти по приході влаштовуєш мені сцену, що я не попередив тебе про відсутність.

Задовбали мужики, які не запам’ятовують нічого. Чому ж я пам’ятаю, що тобі 15 років подарували перший комп, а в 20 в тебе був перелом колінної чашечки? Чому я пам’ятаю, що тобі потрібно взяти з собою документи на зустріч, і нагадую тобі про це, бо ти сам забув?

Як чудово, що ти тепер далеко і не дратуєш мене своєю дівочою пам’яттю! Ах так, про наявність сина ти теж періодично забуваєш. Цього я, насправді, дуже рада.