Лікар-вівісектор вищої категорії

10

Працюю психологом в медичному центрі. Трохи далі, на протилежній стороні — лабораторія, де беруть аналізи. Якщо заходити в крило зі сходів, то мій кабінет відразу навпроти входу. Якщо виходити з ліфта — перша двері якраз лабораторії. Вони працюють з 8:15, я — з 8:30. На дверях яскраві таблички з докладним описом, але цього недостатньо: я приходжу раніше, щоб випити каву і приготуватися.

— Візьміть у мене кров!
— Лабораторія далі.
— А їх немає!
— Почекайте.
— А давайте я вам надам, а ви їм передасте.

Згорнулася кров?

— Візьміть у мене кров!
— Мені нічим.
— Ви інструменти в шафі ховаєте!

Тортурні, ага. Або вкусити можу — що вже там.

Регулярно ломляться зробити копію або роздрукувати. Пропоную вийти і прочитати напис: «Прийом веде лікар-психолог».

— Так що, не зробите?!
— У мене немає ксерокса!
— А навіщо вам тоді принтер?
— Для солідності.

Коли у мене прийом, я закриваю двері на ключ, щоб не заважали. Відкриваю двері, проводжаю людини. Жінка:

— А ось у вас робочий час, а ви десь ходите, а мені бланк забрати, а ви кабінет закрили і ходіть!
— Я закінчила роботу з людиною і відкрила двері. Ви помітили, що я вийшла з кабінету, а не увійшла? Як же я могла бути в іншому місці?
— Через шафа увійшли! — висуває версію жінка, оглянувши кабінет.

Не-е, в мене там тортурні інструменти і аналізи крові.