Філе з шматка біомаси

29

У вихідні мені нездужав, тому сьогодні з ранку я відвела своїх двох дівчаток в сад і пішла в місцеву лікарню.

Отже, понеділок, на годиннику 8:30. Я іду по вузькому тротуару, відокремленому від дороги десятьма метрами височенною трави (справа відбувається на околиці невеликого містечка). Навколо ні душі, але ззаду чути шум наближається велосипеда. Відходжу в сторону. Проїжджаючи повз мене, це (ні чоловіком, ні людиною воно називатися не гідно) грубо хапає мене за груди і котить далі. Наздогнати його, кричати услід образи, щоб воно ще й поржало?..

Проклинаю його про себе і йду далі. Воно озирається, зупиняється і перегороджує тротуар. Я теж зупиняюся і вислуховую мат в свою адресу. Лізти в бійку? Воно на голову вище і в півтора рази важче, а мене хитає від вітру. Відмахати крихітним складним парасолькою, порожній сумочкою або зв’язкою коротеньких ключів? Втекти в спідниці до п’ят?

Воно поїхало, коли я полізла в сумочку за телефоном. Дзвонити, втім, було нікому. Батько далеко, чоловіка немає, друзів чоловічої статі — теж. Хіба що в службу порятунку, стоячи практично в полі, де і адресу конкретний не назвеш. Натомість поряд є заросле ряскою ставок, де так зручно було б заховати мій труп…

Сама винна? Так, у довжелезній і широченною спідниці, закутана в шаль від вух до пояса, з щурячою хвостиком на голові і сірим обличчям.

Тут часто пишуть: тебе задолбали що-то, а ти почни з себе, подай хороший приклад. Перевиховати такий шматок біомаси? Ну-ну. Гумостріл поміститься в сумочку, а поки там лежить кухонний ніж. Нехай краще троє судять, ніж четверо несуть. Задовбали.