Що бачу, те й кажу

25

Задолбали, що від мене в черговий раз вимагають якого-то за замовчуванням побожного ставлення до незнайомої непривабливо выглядящему людині з дивною поведінкою тільки з-за того, що цей чоловік — інвалід.

Ви говорите, що серед незрячих, інвалідів-візочників та ДЦП-шників повно розумних людей, програмістів, юристів, письменників і кого ви там перераховували? Не заперечую — не завжди фізичне каліцтво або каліцтво супроводжується інтелектуальною неповноцінністю. Тільки коли я перед собою бачу інваліда, малоймовірно, що він буде належати до однієї з названих категорій, як малоймовірним є й те, що сидить навпочіпки в спортивному костюмі біля під’їзду персонаж не гопник, а знаменитий спортсмен. Можете мене називати нетолерантним бидлом, але я краще віЕкшн ду подалі. Просто з-за того, що життєвий досвід підкаже: зараз це обдаст мене смородом, буде клянчити дрібниця, продемонструє неадекватну поведінку, а то і спалах агресії.

Я усвідомлюю, що в одному випадку з ста можу ненароком образити розумово повноцінного людину і висококласного спеціаліста, але в 99 випадках я просто позбавлю себе від контакту з неприємним мені індивідом, а часом і з його неконтрольованими фізіологічними відправленнями.

Загалом, задовбали вимагати від мене те, чого особисто ви особисто від мене не заслужили.