Хлопчик з мільярда

12

Я російська дівчина, зустрічаюся з хлопцем з Пекіна, китайцем. Він добре говорить на двох закордонних для нього мовами (англійською та російською), грає на гітарі, добре вчиться на бюджеті одного з вузів нашої північної столиці. Він змінив моє життя на краще.

Задовбали подруги.

— Як можна, він же китаєць! А у них там правда маленькі? А дітки вузькоокі будуть…

Вашу ж дивізію, вам-то що? Це мій хлопець! Так, я люблю китайця. Я не винна в тому, що полюбила. У нього все добре скрізь, а очі, до речі, більше, ніж у деяких європейців.

Задовбали викладачі.

— Бачили тебе з хлопчиком… Китаєць? Вони ж усі за пропискою женуться, щоб на ринку не торгувати!

Тим більше не ваша справа. Ви мені не мама. Прописка йому не потрібна, у нього є житло у рідному місті. На ринку вже десять років вони не торгують. У них в Росії ресторани, бізнес та навчання.

А батьки не задовбали. Вони не проти такого чоловіка, онука-метиса та моєму житті за кордоном. З татом вони подружилися і знайшли спільні інтереси. А маму він навчив готувати деякі китайські страви. А я просто щаслива.