Краще бути спортсменом, хоч і без медалей

50

Я займаюся спортом все своє життя. Завдяки батькам вже в чотири роки я ходив на гімнастику і плавання, а з дев’ятої і до цих пір займаюся різними стилями боротьби. Спорт зробив з мене міцно складеного, сильного хлопця, але я ніколи не розглядав професійну кар’єру спортсмена, завжди приділяючи більше часу навчанню. Зараз я навчаюся в одному з кращих вузів країни на факультеті інформатики, потрапивши туди своїм розумом, без хабарів, шантажу та загроз. Бюджетник, отримую стипендію. Не п’ю, не курю, матом намагаюся не сваритися, поступаюся місця пенсіонерам і пропускаю дам вперед.

Задовбали люди, для яких борець (боксер, каратист — без різниці) — істота тупе і агресивне, що, крім сили, ні на що розраховувати не може. Ніхто ніколи не бачив, щоб я виявляв якусь агресію поза спортивного залу. Якщо мене зачепити, я можу і словами довести, хто правий, хто винен, а кому не потрібні неприємності, на які він наривається. При цьому я не встану з крісла, буду мило посміхатися і дивитися в очі, поки опонент бризкає слиною і кричить.

Або така ситуація: знайомлюся з людиною, по ходу справи розмова заходить про спорт. «О, ти борець? Це коли спітнілі чоловіки в трико один з одним на підлозі обіймаються?» — і єхидно так посміхається. А адже когось більш запального ти міг би і зачепити цими натяками. Я розуміюче посміхаюся і пояснюю людині, що греко-римська боротьба — двобій з самим щільним контактом, що для цього виду спорту не підходить вільна одяг, а потрібна форма, найбільш облягає тіло. Звичайно, при таких навантаженнях ми будемо потіти — це тобі не перед телевізором клацати пультом. Все одно посміхається і каже: «Та ну-у, це ж огидно». А мені огидно дивитися, як ви після дня студента в обнімку з туалетом мучитеся. Чи це зараз вважається нормою?

Знайомі, нащо ви кличете мене на ваші бійки стінка на стінку? Хіба це віяння дев’яностих ще не пройшло? Я з легкістю зупиню п’яного бугая на дискотеці, якому не сподобалося, як мій найкращий друг подивився на його дівчину. Але йти битися з якимось Васею, якого я бачив два рази, тому що «братуха, виручай, у нас тут район на район, а людей мало», я не буду. «Ти що, не хочеш розім’ятися, попрогибать?» Ні, не хочу. Краще сходжу зайвий раз на тренування і «попрогибаю» там.

Окремий привіт дівчатам. Чому спортсменам ви віддаєте перевагу модних клубних хлопців у вузьких джинсах, з довгою прядкою і дистрофічних тілом? «Тому що він милий, добрий і романтичний». Якщо у мене розряд по боротьбі, я не здатний відчувати ніжні почуття? Здатний, от тільки я ще й відсіч хуліганам дам при потребі, і на руках тебе носити буду. А ось він — навряд чи.

Так, не заперечую, що серед моїх знайомих є й такі, які задирають слабких (як же, чемпіон району, все можна!), п’ють, б’ються і так далі. Але я не вважаю їх спортсменами. Це хуліганство.

Для мене спорт — перш за все боротьба з самим собою, зі своєю лінню, з шкідливими звичками. Це виховання сили волі, це здоровий спосіб життя. Є чудові слова з пісні: «Краще бути спортсменом, хоч і без медалей, ніж наркошей чи алкашем». А ви задовбали навішувати кліше.