Головне слово в кожній долі

81

Моя задолбашка, напевно, рідкісна і є малоактуальною, але мене феєрично задовбали святість слова «мама». Навіть не так — не сама святість, а швидше впевненість оточуючих у тому, що слово однаково свято для всіх.

Моя мама — не свята. Не хочу постити простирадло про труднощі дитинства — все-таки мене годували і як-то виростили. Але… Мене били. Мама піднімала на мене руку, зриваючи свій поганий настрій. Не хотіла одягати шапку, тому що на вулиці тепло? Ляпас. Не побачила, де сковорідка з картоплею на розігрів (зазвичай або в холодильнику, або на підвіконні, а в той раз хтось приткнувся біля мийки)? Оттаскала за волосся й била по щоках (ні, я не злісно забила на прохання голодної матусі розігріти їжу, я просто не знайшла сковороду і запитала про місцезнаходження посуду). Я отримувала по щоках за будь-яку провину, в тому числі і неіснуючу, до тих пір, поки у 20 років не з’їхала до хлопця.

Мене не лікували, хоча грошей на все вистачало — ми кожен день їли м’ясо, сестрі оплачували музичну школу, мама кожен місяць купувала собі яку-небудь одяг вартістю мінімум в 1 поточний МРОТ (можете уявити, які це були гроші 8-10 років тому). Вартість одягу вона просила приховувати від папи (правильно, у непрацюючої домогосподарки навряд чи дохід би дозволив). А що я? Я ходила в безкоштовну дитячу стоматологію. Аж до 16 років, коли мені вже відмовили в обслуговуванні за віком (так, кишенькових грошей на оплату лікування у мене довго не було). Мені хамили, стоматолог презирливо кривила губи. Із-за якості обслуговування у мене в 22 роки немає трьох зубів: як мені пояснили зараз, коли я заробила на лікування сама, винні неякісний пломбувальний матеріал і халатна робота.

Я могла б ще багато розмірковувати на тему щовечірніх скандалів, які виникали з будь-якого приводу: не помили посуд; помили, але не так; помили так, але не помили підлогу; помили все, але, от тварюки такі, завадили мамі подрімати після вечері (і плювати, що всі члени сім’ї приходили з роботи однаково втомлені і в один і той же час). А в 13 років, коли у мене, пардон, встановлювався цикл і були перерви між «місяцями», мама кричала на мене, що якщо, не дай бог, я опинюся вагітна, то вона заплатить, щоб «мені там все зашили». Для довідки — я в той час навіть у дворі не гуляла, сиділа вдома і вчилася програмування, тільки в школу виходила і назад. Ну ботан я була, яка вагітність? Звернення «б#@ді-суки-тварі» я чула від неї куди частіше, ніж «донечка». І мене досі смикає, коли я чую повну версію свого імені: зазвичай це означало, що мене зараз змішають з брудом, а то й поб’ють.

Будь ласка, люди, цінуйте своїх матерів. Любіть їх. Але не треба з подивом вигукувати: «Як ти можеш, це ж мама!», якщо ви раптом почуєте, що хтось дзвонить матері раз на тиждень або не кличе її відсвяткувати свій день народження. Для вас мама свята — а для іншої людини?

Не задолбаете, але засмутите сильно.