Автобусний тур по спальних районах

34

З деяких пір я перестала поступатися місцем в автобусі. А встати на цей слизький шлях мені допоміг цей випадок.

Годину пік. Автобуси забиті задолбавшимися працівниками компа, верстата та інших механізмів. Вдалося сісти на звільнене місце. Поруч зі мною спить, притулившись до віконця, хлопець-студент. Входять в автобус дві бабусі, мило просять поступитися їм місце. Навіть студента розштовхали заради такого. Сідають. І одна з них видає:

— Ну, ось, бачиш, зараз до зупинки Х доїдемо, потім назад пересядемо — і до Y, а там і по домівках можна. Або до Валентині на чай. Я ж казала — день пролетить непомітно!

Моя щелепа не впала на підлогу лише з причини відсутності вільного простору в автобусі. Що ж, у мене теж день непомітно пролетів у біганині по офісах і збори звітів.

Бабусі такі надокучили мені вже. Краще вже я буду невдячною молоддю, уткнувшейся в навушники, але проводите, будь ласка, свій день за чаєм з Валентиною, а не в автобусі.