Без пояснення причин

88

Мені двадцять. Я не курю і не п’ю. Я люблю читати і займатися спортом, навчаюся на математика-програміста — і, треба сказати, непогано, принаймні підвищену стипендію не просто так дають. Ах так, мене вважають порядної сволотою, поганню, стервою і недотраханной ботанкой. А все тому, що задолбали мене хронічне «чому?», яке я чую кожен день.

* * *

— Ань, дивися, я тут тобі задачку з УМФ вирішила, тут має бути все зрозуміло, тут все по кроках розписано.

Ганнуся презирливо на мене дивиться (типу, ти вільний, раб, і більше не потрібен), а хвилин через двадцять біжить до мене з листочком і ще здалеку кричить:

— А чому тут але-про-оль робиться? Незрозуміло написано!

І показує мені на нещасну дельта-функцію. Ну і як я можу швиденько пояснити двосеместровий курс?

Марно намагалася спочатку таким, як Аня, пояснювати все на пальцях, але швидко задовбали. Тепер Аня знає, що якщо буде ще хоч одне «чому», то я покажу їй на збірник лекцій УМФ, який так складно відкрити.

* * *

— О, у тебе всі лекції є! Можеш дати? Я перепишу або будинку отсканирую, — ледве видавлює з себе посмішку Міша.
— Ні, — я відрізаю. Не тому, що мені не подобається цей мажористый рас@#$дяй, а тому, що пам’ятаю, хто втратив більшу частину моїх лекцій за перший і другий курси.
— Чому? — напевно, щиро не розуміє Михайло.

* * *

— Допоможи мені, будь ласка! Я ще ніяк попередню сесію закрити не можу. Тут всього-то квиток написати…

— Підемо в п’ятницю в клуб.

— Поїхали на екватор? Як, ти не п’єш?

— Пішли зі мною на ганочку постоїш, я покурю.

— А давай ти мені задачку, а я тобі шоколадку…

Як зазвичай, на моє тверде «ні» завжди доводиться тисяча-інша «чому?». Задолбали!