Дідусь, подаруй мені тишу

74

На вихідних вирушила у великий торговий центр за покупками. Народу тьма: новорічні свята все-таки. На другому поверсі аніматори — Дід Мороз, Снігуронька, з ними мікрофон і колонки. Діти протягом години читають вірші та співають пісні. Голова починає боліти. З жахом згадую, що ніякого знеболювального при собі немає і аптеки в ТЦ теж немає. А тут ще й голод наспів.

Заходжу в ту саму мережу сендвічних, ледве видавлюю з себе посмішку і роблю замовлення. І в той момент, коли в очах вже стало темніти від чергової ялинки, якій холодно взимку, лунає голос:

— Що-небудь ще?

Зібравши волю в кулак, видавлюю:

— Маленьку колу і таблетку анальгіну, будь ласка!

Через хвилину на підносі я побачила сендвіч, склянка коли і дві таблетки анальгіну. Хлопців, спасибі вам велике!